Citroen Ami’нь: тест-драйв мімішного електромобіля на довгу дистанцію

Амінь… сказав я і вирушив на одному з найменших і найдивніших електромобілів у дальню дорогу. Наскільки дальню? 67 кілометрів. Хіба це далеко? Дивлячись з якого боку на це подивитися. На «звичайній» машині подолати таку відстань це не проблема, але у випадку з Citroen Ami є нюанси.

По-перше, запас ходу цього електромобіля становить 75 кілометрів. І, як ми всі розуміємо, зазвичай заявлений запас не співпадає з реальним.

По-друге, Сітроен Амі це не стільки автомобіль, скільки схожий на нього транспортний засіб. Якщо точніше, це квадрицикл (не плутати з квадрОциклом!). Що це ще таке таке і в чому різниця? Як пише Вікіпедія, це категорія транспортних засобів Європейського Союзу для чотириколісних мікроавтомобілів, що дозволяє розробляти ці транспортні засоби відповідно до менш суворих вимог порівняно зі звичайними автомобілями. Квадрицикли визначаються обмеженнями щодо ваги, потужності двигуна та швидкості. А ще на них можна їздити з 14-ти років.

Отож, поїхали…

Перше знайомство почалося з поїздки Поділ (Київ)-село між Борисполем і Броварами. Відстань — 58 км. Температура за бортом +31С у тіні. Сонячно. На шляху до пункту призначення затори.

Мій зріст 196 см. Розміри Citroen Ami: довжина 2.41 м, ширина 1.39 м, висота 1.52 м. Якщо подивитися на цифри (та й наживо, зі сторони), то може скластися враження, що мене треба скласти як сорочку у валізу, щоб я помістився у цей Сітрик.

Аж ні, попри візуальну іграшковість, я не лише без зайвих викрутасів можу всістися (не в останню чергу завдяки суїцидальній дверці у водія) , а ще й цілком комфортно розміститися всередині. Щоправда лікті особливо не розкинеш — треба відкрити віконце, тоді ліву руку можна розмістити в дірці у вікні. Чому в дірці? Бо відчиняються хвіртки, на провітрювання. Звичного механізму опускання-підіймання скла тут немає. А ще немає кондиціонеру…

А ще тут наполовину скляний дах. А на вулиці, нагадую, “трішечки” спекотно. І я потрапляю в затор на набережній… Тут є обдув, але якщо його ввімкнути, то все гаряче повітря з вулиці задуватиметься у салон — як у сауні, коли хтось дує на тебе. Ну, ти зрозумів. Затор закінчився, але почалася не дуже гарна дорога, “бетонка”. І тут виникають нові емоції — якщо прогавити яму чи не гальмувати перед архітектурними принадами загородніх шляхів, то, повір, ти станеш улюбленим клієнтом масажиста. Добре, що не стоматолога. Втім це не точно.

Після всього прочитаного можна було б подумати, що зрештою все зрозуміло, розходимось. Але не поспішай з висновками. І знаєш чому? Я брав це напівавто на тижневий тест-драйв, але врешті попросив подовжити тест ще на тиждень. Мазахіст? Можливо, але я поясню чому…

Citroen Ami треба сприймати не як маленький автомобіль на електриці. Він задуманий як альтернатива 2- і 3-колісному транспорту (безпечніший), і громадському транспорту (зручніший). На відміну від електричного Смарту чи Фіат 500, він являє собою стильний і нетиповий візочок з дахом. Ба більше, якщо говорити про пасажирську версію, то це такий собі аксесуар на колесах. Я би порівняв його зі шпіцом — ніби собака, родич німецької вівчарки, але на дотик і за призначенням зовсім інша. Втім це не означає, що Амі — декоративний. Як і такса, що створена для полювання, цей Сітроен може бути корисним і навіть незамінним для певних цілей.

Наприклад, тестовий екземпляр. Це вантажний Ami Cargo. І не треба тут насміхатися! Замість правого сидіння у нього доволі місткий (як для габаритів машинки) відсік обсягом 260 літрів, який дозволяє перевозити піццу, будівельне спорядження тощо. До того ж, є ще додаткові “нички” та різноманітні полички, які в купі з “багажником” надають 400 літрів корисного об’єму.

Говорячи про пасажирську версію, варто зауважати, що у цьому випадку водій і пасажир сидять поряд, як в звичному автомобілі, а не один за одним, як, приміром, у Renault Twizy.

Але треба розуміти, що в даному випадку пакети (не чорні, магазинні) доведеться складати на торпедо перед собою (місця там справді багато, але таке перевезення багажу не назвати безпечним) або повісити перед собою на гачочок (у пас.версії). До речі, пасажирська виглядає значно веселіше — і диски гарні, і в салоні більш яскраво.

Утім головне призначення такого автомобільчика — зручне пересування містом на короткі дистанції і комфортне паркування деінде.

А ще у Ami є версія Buggy — вона лімітована і була розкуплена за кілька годин! Зараз у Європі можна відшукати цей міні ексклюзив «з других рук» за ціною від 17 000 до 20 000 євро!

Його реально можна “запхати” будь куди, де поміщається дитяча коляска. Ну трішки більше.

Але повернусь до свого прохання відтермінувати здачу Сітроена. Чому він так припав мені до душі… Я завжди вважав, що будь-який персональний транспорт має бути або економічним і дешевим, або таким, щоб кожного дня, коли ти хочеш на ньому вирушити навіть у магазин, викликав у тебе нетерплячку. В даному випадку я щоразу хотів подолати бодай кілометр чи навіть проїхатись до сусіда 100 метрів. Олди зрозуміють, якщо проведу таку аналогію: він як у тетріс у 90-ті чи то пак Тамагочі у 2000-х. Не обов’язково щодня грати, але приємно просто мати. Так і тут.

Оскільки зараз всі ми переживаємо непрості часи (фу, яка заїжджена фраза, але тим не менш) і позитивних емоцій відверто замало, то 7 днів володіння Сітроен Амі мені подарували те ж, що й перша машинка на радіокеруванні (тоді мені, хлопчику, було 27 років — я купив її для ~~себе~~ 2-річного сина).

Поліція, блокпости, друзі, перехожі, діти, пенсіонери — всі посміхаються, всі фоткають, усі цікавляться, як пре, сіки жре… Попри те, що у цьому Сітро нема ні кондьору, ні магнітоли (але блутуз колонку ніхто не відміняв), я можу зі всією відповідальністю заявити: я хочу таку машину! З приводу мультимедіа варто зазначити, що в Амі є USB порт для заряджання гаджетів, ніша для зберігання Bluetooth-колонки і можливість підключення смартфону за допомогою DAT ConnectBox.

До речі, попри максималку в 45 км/год, повертаючи авто імпортеру PSA, мені вдалося подолати майже 60 км шляху за 1 годину 7 хвилин (і це з трьома зупинками — 2 на блокпостах, 1 — патрульному захотілося перевірити, чи пристебнутий я). Але довелося дещо схитрувати. Хай я і не Віктор Павлік (Свят! Свят! Свят!), але мене пропустили через той самий міст, пересуватися яким дозволено не всім. А чому? Бо я дозволив сфоткатися в Амі.

Резюмуючи, додам: заявлений запас ходу і показники витрати на 99% відповідають дійсності. 75 км це справді 75 км навіть при пересуванні з максимальною швидкістю. Що страшно — їхати трасою… Доводиться пхатися узбіччям і сіпатися, коли тебе обганяє фура.

Що до зарядки — це один із величезних плюсів. Від 0 до 100 відсотків зарядити Сітроен Амі можна за 3,5 години, якщо ж від 40% до 100% за годину-півтори, і це від звичайнісінької розетки на 220 В. Тобто, не треба шукати зарядні станції, возити з собою спеціальні перехідники і т.п. Зупинився деінде, ввімкнув у подовжувач і все.

Єдине, що треба розуміти — ця машинка для коротких “перебіжок”, і не лише через відносно скромний запас ходу. Варто розуміти, що сидіння тут як дитячий стілець з оббивкою (п’ята точка впадає у сплячку доволі швидко), до того ж, підвіска груба, майже спортивна.

А-а-а, ще один момент — світлотехніка. Надвечір я довго шукав, як увімкнути фари, але виявилося все просто — передні фари і задні ліхтарі працюють завжди після запуску. До речі, не кожен одразу знайде і як перемикати передачі, що не дивно — клавіші знаходяться ліворуч від водії, фактично під сидінням.

Напевно, я можу писати про це авто вічно, але розумію, що такі лонгріди зараз мало хто читає, втім додам: бокові дзеркала як у велосипеда “Школьнік” з мого дитинства, регулюються вручну і виглядають не більшими за жіноче дзеркало-пудреницю. Салонного дзеркала взагалі нема, втім воно й не треба — повернув голову і бачиш зад (не корму, а саме зад) автомобіля.

Пишу-пишу і знову щось згадую. Коротше, ще зверни увагу на перед і зад (різниці фактично нема). А ще зазначу, як відкриваються дверцята — водійська назустріч руху, пасажирська — навпаки.

Думаєш, на цьому все? Якби ж… згадав ще про відкривання дверей ізсередини — за допомогою жовтогарячих ременів. Тягнеш на себе і двері відчиняються… У мене все. Сподіваюсь. Будуть питання — пиши.