Автор: Кросовер Opel Grandland все частіше зустрічається на українських шляхах. І це не дивно, бо ця модель і виглядає презентабельно, і коштує адекватних грошей, і при цьому має доволі широкий перелік обладнання. Але за що варто любити і не любити Грендленд, та чому він, як рідний край?
Як на мене, у порівнянні з попередником Opel Grandland X він став значно гарнішим і візуально дорожчим. І зрештою, це не дивно, адже Peugeot/Citroen завжди зналися на стилі. А, нагадую, не так давно Opel увійшов до складу групи PSA. Втім французи не стали знищувати фамільні риси Opel, а просто переосмислили його і, скажімо так, місцями позмивали косметику, нанісши новий більший виразний макіяж. Чи вдало? Точно вдало, особливо, це стосується топових версій, як тестовий автомобіль.
У нашому випадку маємо вдале поєднання глибокого синього кольору з чорним глянцем. Ніби й трішки гламуру є, проте стримано і ефектно. А головне – унісекс в чистому вигляді.
Інтер’єр
Коли дивишся на фото, складається враження, що салон виглядає не те щоб розкішним, але точно сучасним і де-не-де вишуканим. Зрештою, так і є. Але наживо відчувається все дещо інакше. На відміну від Peugeot 3008, де витає дух преміуму, Opel Grandland справляє інше враження. Так, є шкіра, екрани, глянцеві деталі тощо, але загальне враження – такий собі начальник відділення банку з крутим смарт годинником, але в піджаку «на кожен день». Тобто, елегантно і стримано, а місцями навіть дуже стримано.
Я не можу сказати, що це добре чи погано, просто як факт. Моя думка – відчувається саме німецький присмак. І ще більше це посилюється під час руху. Мова йде про ергономіку. Незважаючи на два екрани, майже всі основні функції продубльовано звичними клавішами чи крутилками. До інтерфейсу і меню теж не доводиться звикати. Це той випадок, коли вперше сівши за кермо, просто заводиш машину і їдеш, не відволікаючись на пошук радіостанції, підігрів сидушок чи підключення телефону – все це і навіть більше під рукою. Але, хто хоче – будь ласка, копирсайся в меню мультимедіа.
Як на мене, концепція оформлення салону Grandland сподобається тим, хто передусім цінує практичність і комфорт, а не новомодні фішечки і приколясики. Що стосується простору, його достатньо. Не можу сказати, що позаду можна розлягтися, але цілком просторо, та ще й є окремі дефлектори клімат-контролю (у тестового авто). Багажник також чималий – більше 500 літрів. Щодо зручності сидінь, нічого такого сказати не можу – просто нормальні та доволі комфортні крісла, не більше, не менше.
Сімейні цінності
Майже в усьому Opel Grandland відчувається сімейним. Але не стільки з огляду на практичність, скільки за відчуттям в цілому — він є стильним ззовні, але сприймається чимось ріднесеньким. Такий собі рідний край на колесах. Згадалося, «Всьо так душевно, па-дамашнєму»… Вибачте, вирвалось.
Отож, як їде цей Опельок. За характером їзди я би порівняв його з полтавськими галушками. Ніби проста страва без нічого надзвичайного, але ж до біса смачна і знову ж таки домашненька. Кермо без перчинки (не гостре), але й не прісне. Підвіска не надто збита, є й помітні крени – не те щоб золота, але точно срібна серединка для щоденних поїздок і неагресивного комфортного пересування.
Що дуже сподобалось, так це двигун і коробка передач. Вони як той борщ і пампушки з часником! Незважаючи на відносно скромну потужність (130 коней), півторалітровий двигун забезпечує відмінну тягу і динаміку. Зрештою, це і логічно, бо під капотом нашого авто стоїть турбодизель, який розвиває вражаючий крутний момент на рівні 300 Нм! Нестачі потужності точно немає, а завдяки відмінній роботі 8-ступеневого автомата ще й відсутні поштовхи чи, навпаки, затримки. Простіше кажучи, пара двигун-коробка у цього Опеля просто ідеальна.
А от ще не дуже, так це «шумка» — як на мене, трошки слабенько, могла б бути кращою. Зрештою, як і камера заднього виду (картинка така собі). Натомість економічності дизельного Grandland можуть позаздрити навіть власники тепер вже споріднених Пежо чи Сітроен, котрі, як відомо, ну дуже заощадливі по витратах пального. За тиждень я так і не зміг «викатати» все пальне, хоча спеціально їздив куди треба і не треба. Мій рекорд – 3,4 літри на відстані 60 км. Найбільший розхід (у місті) – 6,2 л. В середньому, за моїми підрахунками, плюс-мінус 4,5-5 літрів у змішаному циклі.
Рідний край
Отож, резюмуючи, ще раз зазначу, що цей кросовер мені справді «зайшов» не тим, що він стильний чи спритний, а тим, що він якийсь рідненький. Це як батьківська хата у селі. Проста, але затишна. Це як рідний край, який ти любиш не за щось, а тому що просто любиш…
